Вважай мене дивним,
мені все одно.
Не буду я гнівним,
бо чув те давно.

Чому? Дістало.
Коли? Давно.
За що? Бувало.
І що? А то.

Буває норм,
а інколи тікаю.
Буває гидко
та живу я далі.

Життя.. і я в ньому

Тиша, подих, крила, ніч..

Тиша, подих, крила, ніч..
Вітер, хмара, знову ніч..

Створіння - жах?
Можливо ні..
Цураюсь? Так..
Сховав в багні.

Чому? За що?
Бо то не я..
Але його
коха життя.

Моє лице...
А він за ним...
Він Літо є.
Я - майстер Зим.

Подобається він усім..
Нікому я не до смаку..
Він просто геній Саладін,
Я - жаль, що висить на штику.

Він краще, але всеж то я.
Прокинулись обоє...
Я - маска, він моє життя.
Ходім до кави запашної.

Приворожена ранньою зорею…

Приворожена ранньою зіркою.
Присипана туманом, що в’ється над похмуримо містом.
Зморена нічними прогулянкими під молочним шляхом.
Запаморочена запахом присмерків.
Зіткана з осінніх трав на безкраїх луках.
Ще ніким не спалена ніким не притоптана.
Та вже з’язана власними рясними дощовими сьозами.
Забута на перших же сторінках буденності життя.
Покріта вуаллю таких невинних снів.
У безкраїх коридорах днів занапащена.
Втрачена над іскрою північного багаття.
Страчена на сонці. Поверена до життя на зорі.
Спустошена.Спустошене життя. переписане по новому.
З пустки біля пустку. з бездни біля вічність.
Кріхітні блискітки в глибині очей, холод обпікає розум.
Один. Два. Три. Кінець. Подіх, сльоза, краплина крові.
Підхоплена вітром біля вільному польоті забуття.
Заколісана каламутною водою ріки.
Очищена сльозами та увігнемо від скорботи та розпачу.
Чорній янгол гойдається на гіллі давно померлих дерев.
Чорнім смутою оповитий.
На чорні шмати тонокого скла розбитий...
Десь там. У тіні годині та розкоші нічних злив.
Гойдається. Колішеться. засинає під власну колискову.
Колися кимось недоспівану, передсмертну колискову.
Без імені.Без життя. Без згадки про щастя.
Покинутій сонцем та літом.
Огорунутій вічними холодами самотніх зим.
Захопленій терпко-колючим вітром льодяних пустель.
Переспіваній чорними воронами на старій могилі.
Закрітій в підземеллях власної душі.
І кинутий летіти вниз біля безодню безсердечності та черствості.
Меланхолія. Ностальгія за тонкою ноткою втраченого.
Закарбованій біля жорстокості людських сухих слів.
Заляканій власними недосяжними прагненнями.
І вбитий, вбитий, вбитий.
Качан. Прагматічній світ, не помічаючий цю тінь.
Кінець. Голос зі снів вже не в силах ожити біля реальність.
Забуття. Де тут смерть а де життя? Грань розмита вже давно.
Істину було досягнуте лише на зорі. На сонці вона була страчена.
Болем. Душею. Сльозою. У кінці-кінців власною гарячою кров’ю.
Заплатила. Відстраждалась. Очистила. Не собі. Їх.

Першоджерела не знаю, хто взнав відпишіться.

Почему вымерли динозавры?

Чому вимерли динозаври?

Більшість учених вважають, що динозаври загинули від метеорита гігантських розмірів, який впав на Землю прямо в океан і створив парниковий ефект, т.е вся земля була оповита пором і промені сонця не проникали на неї. Так і вимерло все живе.
Але лише білки знають реально що сталося. "Але чому білки?" запитаєте Ви. Звідки я знаю. Просто звички білок насторожують мене. Ви бачили як білка бере в лапки горіх, а потім гризе його? Її очі горять, зрачек закочується під верхню повіку, дихання посилюється, передні кінцівки твердо стискують плід. Ось! Ось чому в Африці немає атомної станції по переробці пшениці. "Але причому тут атомна станція?" запитаєте Ви. А що, то хіба не причому? Бачите! Із-за таких як Ви, байдужих до атомної станції і пшениці гине емоційна гідність пінгвінів. Подумайте, як би жили Ви, якби не стало пінгвінів. Де б Ви тоді брали кактуси? І не треба мені говорити за кактуси, це рідкісна рослина за часів застою антикомуністичної Африки з причини браку теплого одягу у північних оленів і дорожнечі памперсів для великої рогатої худоби. Ось бачите? Майже катаклізм, майже вимирання. І на всі Ваші безглузді питання, я дав вельми ствердні відповіді.
Але Ви все-рівно запитаєте "Причому ж тут динозаври?"
Слухайте уважно! Відповідаю останній раз!
Більшість учених вважають, що динозаври загинули від метеорита гігантських розмірів, який впав на Землю прямо в океан і створив парниковий ефект, т.е вся земля була оповита пором і промені сонця не проникали на неї. Так і вимерло все живе.
Але лише білки знають...

шапка

Червона шапочка Жила - була дивна маленька дівчинка. Вона виглядала дуже привабливо: криві ноги, покручені руки, спотворена грудна клітка, переїхана Белазом в кар'єрі під териконом під час розгрузочно-погрузочных робіт. Ну, а найголовніша відмінна риса дівчати - Червона Шапочка, прибита залізничною милицею до голови німецьким солдатом невисокого зростання з блакитними очима під час тортур під Сталінградом. Тому її і прозвали Червоною Шапочкою.
Дівчинка проживала в невеликому селищі "Красні стовбуры", де про неї ходила погана слава. Просто одного дня Червона Шапочка убила сусідського кота, який ночами не давав їй спати, оскільки любив грати на акордеоні і співати пісні з ненормативною лексикою. Сусіди написали заяву до районного суду Лінча в двох томах. Суд розглядав заяву п'ять років, поки не прийшов до єдиного виводу: Червону Шапочку залучили до позбавлення свободи на півтора роки з відбором майна - каучуковою лялькою Барбі з руками, що згинаються в ліктях. Із заяви сусідів:"Мы підійшли до кота, коли він ще міг дихати. Поруч лежав порваний акордеон "Панасоник", виробництво Малайзія, перламутрового кольору. У кота ми виявили сім ножових поранень: три - прямо в серці, два в голову, шостий удар припав в праву легеню кота, сьомий удар під коліно лівої лапи. Останні слова нашого котика, які ми запам'ятаємо на все життя, були "Няв, мля!"
Після цього нещасливого випадку все селище "Червоних стовбуров" побоювалися Червону Шапочку і при її появі в околицях села, замикали автомобілі, включали сигналізацію, забирали магнітоли, потім перехрестившись, закривалися в своїх землянках.
Червона Шапочка жила з мамою, без батька. Батько сидів у в'язниці за вбивство сусідської кози. Ще у дівчинки була бабуся, яку вона ніколи не не бачила, а знала про неї по розповідях матері. Бабуся жила десь в лісі і дорогу до неї можна було знайти лише по спеціальному військовому компасу, який мати Червоної Шапочки ховала в сейфі з кодовим замком, оскільки бабуся працювала найманим кілером і приховувала своє місцезнаходження від місцевих властей буддийстского походження. На її рахунку два гучні вбивства: двірник Савелій з селища "Красні стовбуры" і принцеса Діана.
Одного дня від бабусі прийшла телеграма, яку принесла листоноша(до речі, з дитинства энурезник, діабетик і дуже навіть хвора людина). У телеграмі бабуся виразно написала, що вона відпрацьовувала свої навики по стрілянині із зброї масового ураження по движующимся цілях - білках, і при сильній віддачі під час пострілу, зламала собі прикладом грудну клітку.
Розплакавшись, і витираючи сльози телеграмою, мама тут же зібрала Червону Шапочку в похід до бабусі, положивей в козуб нову грудну клітку і, нарешті, вручивши той самий заповітний компас з місцезнаходженням бабусі. Дівчинка почистила зуби щіткою по металу, узяла компас, газовий балончик "Терен 4" і попрямувала в дорогу. Але оскільки Червона Шапочка перед дорогою реально подбухала і вийшовши з будинку, перечепившись через сусідський забір, впала, зламавши ногу, голову і розбивши компас, то дорога до бабусі їй здалася декілька довгим.
Але дівчинка здолала всі складнощі, які з'являлися на її дорозі до улюбленої бабусі. Їй довелося убити до болю цікавого породистого вовка, який, як не дивно, умів розмовляти і дуже голосно матюкався. Удар ногою в кадик вовкові, який привів до летального результату(не дарма прошли два роки у військах особливого призначення), потім не давали спокою група зухвалих однопартійних дроворубів, яких припало попилять на шматки пилою "Дружба"(не дарма прошли три роки на лісоповалі і перегляд фільму "Техаська різанина бензопилою").
Але, як говорилося вище, Червона Шапочка все це здолала, принісши бабусі нову грудну клітку. Старенька переустановила грудну клітку(це Вам не Віндовс встановлювати заново) і на радощах розплакалася, нагородивши внучку Орденом Леніна і медаллю "За відвагу", а потім... застрелила+контрольный в голову. Ну що ж тут поробиш? Професійна робота бабусі вимагала жертви.

креатив

Кревтівчик мого знайомого...прошу оценить=) « 21 Червня 2006, 13:41:47 »

---

Ну... жила-була Собачка невідомої породи і її всі тупо били. Коротше у неї були три лапи, озуті у валянки(це ще раз доводить, що креатифф писався в зимовий час). Сама вона сильно хворіла з дитинства турикулезом задньої лопаті тазобулочных рухових опор з виходом на куприк. Собачка настільки сильно хворіла, що навіть сам Гіппократ боявся дати клятву.

Невідомий стиль розмови наводив думки на те, що ця Собачка рідко відвідувала церкву. Стислість слова "ГАВ" лякала масове населення прибічників античної міфології.

Будова тіла було настільки просто, що їй дали кличку "Паралелограмм".

Собачка мала жжоский волосяний покрив. Кучеряві коси перетиналися по периметру всього тіла(деякі моменти тіла злегка прикривалися лупою і залишками фикалий). Підвищена лохматость не давала Собачці бачити єдиним стекляным оком, друге ж око акуратно витягувало з черепної коробки при народженні акушером-окулистом-ветеренаром в ході операції по зміні підлоги. Вставна щелепа узбецького тушканчика надавала Собачці злісному, неосудному вигляду, що наводило до обмеженого спілкування в злочинних кругах(з особистих записів акушера-окулиста-ветеренара Балобаєва. Грудень. 2006г.).

Хвіст геометричної складної форми був придбаний за європейськими розцінками, тому довелося економити на власному здоров'ї. Аби придбати такий хвостик, Собачці довелося продати ліву бруньку, а також змінити кровоносну систему в зворотному порядку + був поміщений договір з НАСА про політ на Луну з квитком в один кінець. Гени цієї Собачки заставляли задуматися учених зі всього світу. Повне вивчення Собачки, як вигляду, привело до катастрофічних наслідків всієї Сонячної Системи.

кАнец

ЗИ: Креатіфф був створений на нереальних подіях(не хапало ще...)

Автору:

Автору:
В «Сталкере» есть такие слова (цитирую по сценарию):
Профессор. И о чём же вы пишете?
Писатель. Да как вам сказать... В основном о читателях. Ни о чём другом они читать не хотят. (с) Стругацкие

Это я к тому, что Автор сумел найти тему, которая близка большинству. За что автору, выражаясь "сучасно", respect. Чувтсвуется потенциал, чесслово. Высокая образность, с юмором, молодец, в общем. Безо всяких там высоких материй, просто и всем понятно.

К вопросу о стиле, архаизмах и прочем. Всё должно быть в меру. Велик и, воистину, могуч русский язык. Всё должно быть уместно. Архаизмы, например, могут усилить комический эффект, а могут придать серьёзности. А неумелое использование оных - портит впечатление, придаёт неестественности. Так что вывод прост:

Надо использовать весь потенциал языка, а не только то, что сучасно...

Устаревшие слова действительно неуместны. Спасибо за короткую рецензию.

Устаревшие слова действительно неуместны. Спасибо за короткую рецензию.

Но ты мне подала идею: почему бы не слить в литературе все времена. Ведь искусство слова - вечно, а руописи не горят (ну, что-то в этом роде). Короче, если сейчас актуальны классики, писатели средневековья (оч-ч-чень мало, но все же), античности..., то можно всё это объеденить в один стиль - интерхронологический, который зыключается в том, что можно смешивать стили всех времен (и даже народов, если кто хочет, только это уже интернационалогический). Ведь мы сейчас живем вне времени. Посмотрите на улицу - там все перемешалось: люди ходят пешком, ездят на телегах, велосипедах,мотоциклах, поездах, трамваях, автомобилях. Даже просто на авто взгляните: допотопные драндулеты на одной дороге с супер современными болидами. А правила для всех одни, и бумер низачто не обгонит (на глазах у ГАИшников) копейку, если обгон запрещен. Так давайте и мы сравняем с землей все времена. Есть только настоящее, прошлое и будущее.

P.S.:не скрою, однако, что поступил не грамотно из-за недостаточного запаса современных слов. Вобщем, недоразвитый я, дед старый.

Старое поколение хиппи cчитало феньки одним из главных атрибутов хиппового прикида. Ну а теперь феньки появляются на хэндах совсем не хиппового пипла - сами, наверное, видели. Вот такие они, феньки.
Фенька может быть какой угодно. Собственно, само слово, как говорят, произошло от вольной интерпретации английского "thing". Первоначально так назывались любые прикольные мелочи, которые дарили друг другу. Позже так стали называть в основном украшения, причем самодельные.
Чаще всего встречаются бисерные фенечки, особенно в совке. На Западе предпочитали и предпочитают кожаные и деревянные, а бывают еще плетеные (из кожи, мулине, шнурков, проволоки), металлические, вышитые и пр. Короче. в дело идет все, самое главное, чтобы хватило фантазии...
Но бисерные - круче всего. Кстати, плетёные бисерные феньки до сих пор лучше всех делают наши хиппи. Американцы любят бисером вышивать (особенно по коже), а поляки вообще не мудрствуют лукаво - попросту нанизывают бисер на длинную верёвочку да и наматывают себе в несколько слоев на руку.
Фенька - не просто украшение, она несёт определённую смысловую нагрузку. Учитывается всё: цвет, стиль, размер. В принципе у феньки должно быть имя, которое ей обычно придумывает автор. Некоторые считают, что фенька является сгустком энергии того, кто её плёл, поэтому, если фенька рвётся, то это дурной знак.
Обычно феньки плетут кому-то, т.е. делают специально для определённого человека, с учётом его характера, пристрастий, своего собственного отношения к нему. Часто их дарят на день рождения или просто так. Считается, что изготовленные своими руками феньки самому изготовителю лучше не носить. Также их нельзя продавать (на это мы обращаем особое внимание, ибо торговля феньками у нас и за рубежом отчаянно процветает - ред.)
Иногда по количеству фенек на руке можно определить возраст человека (т.е. здесь хиппаки приравняли человеческое существо к дереву. Какой-нибудь дровосек срубит растение и по кольцам на пне считает, сколько то на свете мучилось-ред.), а некоторые мастера повторяют элементы орнамента на феньке магическое число раз (7,12 ...), доводя горе-исследователей хиппизма до полного опупения.
Существуют устойчивые цветовые сочетания-символы, например: красно-белое означает "free love", различное сочетание жёлто-зелёно-коричневых цветов - пристрастие к марихуане. Голубой цвет означает покой, умиротворённость, жёлтый - тоску, белый - свободу, чёрный - мистику.
Секс-меньшинства тоже имеют свою цветовую фенечную символику: голубые любят носить черно-голубые феньки, а лесбиянки - розовые или бело-розовые.
Существуют так называемые "энергетические" феньки, которые считаются чем-то вроде энергетического оружия, и якобы могут воспринимать космическую энергию. В зависимости от их хозяина они бывают "белые" и "чёрные" (т.е. доброй и злой направленности).
Феньки используются у супругов-хиппи вместо обручальных колец. Обычно такие "обручальные феньки" плетутся одинаковыми и дарятся друг другу. Иногда вместо фенечек-браслетов делают бисерные кольца.
Часто поклонники той или иной рок-группы выплетают на феньке её название или имя любимого музыканта.
Встречаются "бродячие" феньки, которые передариваются неимоверное количество раз и иногда успевают обойти почти всю страну, размеры которой пока исторически сокращают. Чаще всего их плетут именно с такой целью, а потом отслеживают цепочку хозяев.
Феньки бывают религиозными. Некоторые носят на них нательный крестик, а некоторые выплетают пятиконечные звезды, перевёрнутые кресты и три шестёрки. У католиков, кстати, принято вешать украшения из бисера (не обязательно из бисера - ред.) на изображение Девы Марии.
Корни плетёных бисерных фенек крайне древние. Практически все народы имеют к ним отношение. Наиболее интересны бисерные украшения африканцев (в них преобладают яркие цвета - красный, жёлтый, голубой, чёрный), северо-американских индейцев (коричневый, зелёный, голубой, белый), полинезийцев (красный, белый, чёрный, розовый) и, конечно, русских (синий, нежно-зелёный, красный). Среди узоров предпочтение отдаётся геометрическим орнаментам. Как правило, они строятся на основе ромбов, квадратов и треугольников.
У большинства народов с бисерными украшениями связано больше, чем просто любовь к красивым вещам. По бисерным вампумам индейцев можно читать, как по книге - каждый цвет, орнамент, их последовательность, имеют определённое значение. Вампум также изготавливался в честь какого-либо события - победы над соседним племенем и т.д. По узорному бисерному кокошнику русской женщины тоже можно было немало узнать: девушка либо вдова, или мужняя жена. У африканских племён бисерные украшения меняются в зависимости от положения человека в племени, есть чисто "женские" сочетания, есть чисто "мужские". Например, носить голубой цвет у некоторых народов положено только беременным женщинам. У грузин самым доблестным воинам дарили вышитые бисером рубахи и чехлы для оружия. На островах Тихого океана бисерные и ракушечные бусы